Дар природи неповторний

(на конкурс «Збережемо стародавні дерева»)

              Схилилася вербичка над водою,

               милуюся її справжньою красою.

               Не лякають її ранні морози,

               сумовито котить осінні сльози.

               Вона - окраса у парку,

               святиня в рідному краю.

               Плин років не стер її краси,

               чарують відблиски вранішньої роси.

               На порозі зими ще красуня зелена,

               струнка, чарівна і весела.

               Це дар природи неповторний ,

               скаже про це вам кожний.

               Унікальне, незвичне це деревце,

               хай довго  чарує нас ще.

  Стародавній велетень

                      Старовинна одинока тополя…

       Така давня її доля.

        Їй же літ уже до ста,

       Така вона висока і товста. 

        Не одне покоління її пам’ятає,

        Її кожен в селі знає.

        Весняні блискавки в неї вдаряли,

        Ураганні вітри гілля збивали.

        Скільки ж дерево страждало,

        Люди його не раз рятували.

        Лелечий клекіт влітку не вгаває,

        Веселе птаство на тополі співає.

        Гуде на вітрі тополина,

        Як далеко її вершина!

        Це дерево велетнем можна назвати,

        Такі дерева треба зберігати.

        Оте живе творіння- то природи диво,

        Що робить наше життя красиве.

Із   виступу  екологічного  загону

Ой річко Смолянко моя!

Де ж поділася  чиста, бурхлива вода твоя?

Заросла річка осокою,

Лиш видно мости над рікою.

А колись їх, знають у селі,

Затоплювало водою.

Калина

Я рослина. Я калина.

За що ж мене знівечила людина?

Юннати:

У нас у долині вона квітувала,

Плодами нас лікувала.

Чиясь безжальна рука її зламала

І на дорогу повикидала.

Та це ж жорстокість, недбалість людська!

Стоїть, плаче калина,

Сльози додолу роняє.

Це ж нам , людям,  вона докоряє.

Чи ж чуєте , люди?  Природа  нас благає,

допомоги так прохає.

Природа-мати

Скільки ж мені можна страждати!

Я ж ваша природа – мати.

Чому ж ви , люди, стали красу мою губить?

Ой, як серденько болить.